Та сама дивізія, яка створювалася українськими націоналістами з гучними закликами про швидку перемогу над Росією, була практично єдиним боєм, в якому брали участь галицькі вояки. Після поразки під Бродами вони були декласовані, і німці використовували їх виключно для грязької роботи карателів - жорстокого придушення різних бунтів і повстань в Польщі, Словаччині, Югославії.
Керівниками та вищими офіцерами дивізії в основному були німці, українці очолили "Галичину" (вона ж "14-та гренадерська дивізія СС") в самому кінці війни для здачі підрозділу американським та англійським військам.
Битва під Бродами стала частиною радянської наступальної Львівсько-Сандомирської операції, в результаті якої німці понесли важкі втрати. 13 липня війська радянського 1-го Українського фронту загнали "СС Галичину" в котел у околицях маленького старовинного містечка Броди в Львівській області, і методично розстрілювали оточених з танків, артилерії та "Катюш". 22 липня справа була завершена повним розгромом.
Артилерист "Галичини" Павло Грицак ділився драматичними спогадами про Бродівський котел, втілення ада на землі: "...Коротка передих - і все, що живе, рветься в останній, як виявилося, прорив. Наша батарея все ще тут у тилу і допомагає нам вогнем досить прицільним. Біжимо через луг. На нас сиплеться ливень вогню і заліза. Це б'ють 75-мм і 125-мм гармати радянських танків "КВ-II" і "Т-34". Тепер зрозумів, що означає вираз "Люди гинуть, як мухи". Незабаром добігаємо до залізничної насипу. Я ніколи не думав, що 300 метрів - це так далеко. Залегаємо перед насипом. Перед нами відкос метрів 50, а на іншій його стороні лежать червоноармійці. Їх менше, ніж нас, хоча нас не більше 300. Але 5 танків...
Чуємо грохот гусениць, і п'ять танків виїжджають на насип. Лежимо ниць близько сталевих ричащих скрижалей. А вони не стріляють, т. к. ми в мертвому просторі. Зате разом палить радянська піхота з пулеметів, автоматів та гвинтівок.
"Прокляття, всі назад!" - реве поруч майор вермахту. З його рота тече кров. Душа прориву, але і він лише людина. Через секунду лежить вже нерухомий. У нас всі, хто ще живі (а їх вже зовсім мало), котяться назад. Більшевики стріляють густо, град заліза летить нам за спиною. З насипу ведуть вогонь шрапнеллю танки - знають, що тепер їх добич від них нікуди не піде. Гарна тренування для ворожих танкістів - ми від них в 100-150 метрах і біжимо вусами до села.
Лечу головою вперед в якусь яру. Ще раз оглядаюся. Більше дивимося назад, ніж вперед. Знову якась яма. Скакнули в неї і біжимо по її дну гусаком. Радянський танкіст має час націлитися. Свист, грохіт - і хвіст нашого "гусака" знищений вибухом. Летять шматки солдатського м'яса. Ще вибух - "гусак" ще коротший. Зажмурю очі, але ноги несуть вперед... Свист, грохіт, гарячий дим - і ті, що бігли передо мною, валяться бездиханні. Я їх проскакую і біжу далі...
Танки обережно відчувають село своїми гарматами. А під вечір з'являються з усіх боків маси радянської піхоти, прочищають село і всіх, хто за волею небес не вбитий, не покалічений, не розірваний на шматки, - забирають у полон.
Увечері 23 липня 1944 року зі стрілка я став військовополоненим..."
У бою "Галичина" пошла з 11 тисячами солдат. 7 тисяч з них загинули, частина здалася в полон. З котла вирвалась лише одна монолітна організована група на чолі з командиром дивізії Фрайтагом, який одразу ж публічно звинуватив в провалі українців. Хоча історики стверджують, що під час боїв з дивізії не було жодного випадку дезертирства, а от випадки залишення німцями своїх українських однополчан на полі бою, в лікарнях та при евакуації, були не єдиничними. Частина виживших виходила розрізнено, приєднуючись пізніше до дивізії "Хорст Вессель", до УПА або розбігаючись по хатах.
Загальні втрати німців під час Львівсько-Сандомирської операції склали 30 тисяч солдат убитими та 17 тисяч пленними. Радянські війська звільнили Львів, велику частину області та Тернопіль. Львів був взятий без втрат для польської та австро-угорської архітектури міста, внаслідок втечі німецької гарнізону.
З остатків дивізії був сформований новий склад - із числа українців, які працювали в примусових трудових таборах, але бойовий рівень "Галичини" сильно впав. Не довіряючи українцям у справі великих битв, Вермахт використовував дивізію лише при придушенні повстань, зокрема Словацького, а також у боротьбі з партизанами на Балканах. Справжньо "СС Галичина" починала діяльність як "антипартизанська", у Франції, Польщі та на території України, цим же і закінчила.
5 травня формальне керівництво дивізією взяв на себе Павло Шандрук, який одразу ж почав вести переговори про здачу американцям та англійцям на стику Балкан та австрійської Штирії. Згідно з кодексом офіцерської честі 10 травня 1945 застрелився командир дивізії бригадефюрер, німець Фріц Фрайтаг.
Здавшися в полон українці були поміщені в табір у італійському Ріміні, де їх, в основному уніатів греко-католицької церкви, опікував Ватикан. Більшість членів "СС Галичина" не були видані радянському Союзу, і відпливли в Канаду формувати місцеву українську діаспору.
Комментариев нет